Минає час. Проходять дні за днями.
А там,дивись, за роком рік пройшов.
Слідком і смерть прийде. Що буде потім з нами-
З тими людьми, хто Бога не знайшов?
Усе своє життя ми щось шукаємо:
Свободу, щастя, радість і любов,
Мир серцю, та, на жаль, того не знаємо,
Що все це може дать нам тільки Бог.
Гріхи заполонили серце, душу-
Майстерно сатана заплутав нас.
Та вибір є, його зробити мусиш,
Поки не пізно, поки є ще час.
Господь розставить все на своє місце.
Бог є любов, що вічна і жива.
Прощає всім гріхи й дає життя Він вічне,
Хто в своє серце Сина Божого прийма.
Ісус Христос Син Божий стоїть стука
У двері твого серця. Поспіши
Йому відкрить його. Знайдеш ти Друга,
І прощення гріхів, і мир душі.
Один лиш Бог святий, ми ж, люди, грішні, тлінні.
Народжуємось всі ми у гріхах.
І тільки Він, Ісус Христос, єдиний
Життя правдиве і до Бога шлях.
Отець у жертву Сина дав за нас з тобою
Заради викуплення всіх наших гріхів.
Це й ти знущався разом із юрбою,
Як окровавлений Він на хресті висів.
Немає прощення - воно лише в Ісусі.
Мир, спокій, радість, щастя - тільки в Нім:
В Отці і Сині, і в Святому Дусі-
У вічному Живому Бозі у святім.
Схилися ж серцем в щирім покаянні,
Віддай Ісусу всі свої гріхи;
Відкинь всі сумніви, усі свої вагання-
Він хоче, щоб життя мав вічне ти.
Ольга Назарова,
Украина
Ти все розставиш на свої місця, мій Боже.
Лиш Ти надійний, вірний, Боже мій.
НавЕсти лад у всім мені Ти допоможеш.
Вся довіряюся, Господь, лише Тобі. Амінь.
Прочитано 8892 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : 3) Жизнь за завесой (2002 г.) - Сергей Дегтярь Я писал стихи, а они были всего лишь на бумаге. Все мои знаки внимания были просто сознательно ею проигнорированы. Плитку шоколада она не захотела взять, сославшись на запрет в рационе питания, а моё участие в евангелизациях не приносило мне никаких плодов. Некоторые люди смотрели на нас (евангелистов) как на зомбированных церковью людей. Они жили другой жизнью от нас и им не интересны были одиночные странствующие проповедники.
Ирина Григорьева была особенной. Меня удивляли её настойчивые позиции в занимаемом служении евангелизации. Я понимал, что она самый удивительный человек и в то же время хотел, чтобы она была просто самой обыкновенной девушкой. Меня разделяла с ней служебная завеса. Она была поглощена своим служением, а я только искал как себя применить в жизни и церкви. Я понимал, что нужно служить Богу не только соответственно, не развлекаясь, но и видел, что она недоступна для меня. Поэтому в этом стихе я звал её приоткрыть завесу и снять покрывало. Я хотел, чтобы она увидела меня с моими чувствами по отношению к ней и пытался запечатлеть состояние моего к ней сердечного речевого диалога, выраженного на бумаге. Но, достучатся к ней мне всё никак не удавалось.
